«Макабричний бенкет»: Вітаміни-депресанти для янголів і демонів

Чорна депресія, «неповноцінна» любовна лірика й божевілля, без якого, напевне, неможливим було б існування людської цивілізації, – виявляється, «лише» це – гідна альтернатива гучному патріотизмові, патетиці на тему національних питань і словоживопису злиднів. Принаймні, такий рецепт Еміля Нелліґана, національного поета франкомовного Квебеку, автора збірки «Макабричний бенкет».

Брехня на гачку: гамівна психіатрія М. Дж. Гайленд

Роман Марії Джоан Гайленд «Угамуйте мене» збентежив світ, довівши, що потужні психологічні драми, навіть позбавлені «спецефектів», здатні достукатися до читача, хоч би й переконаного, що нічого нового про буденне життя абстрактної (у нашому випадку ірландської) родини він уже не дізнається, та й навіщо?

Словесне Буття Оксани Забужко, або Книга, що не пахне папером

Назад у майбутнє – в прикордоння Едему, техногенне (анти)цивілізоване футуристичне минуле, або ж просто у 1989-й, коли журнал «Прапор» видрукував  прозаїчний дебют Оксани Забужко «Книга буття. Глава четверта». Видавництво «Факт» зробило своєрідний видавничий рімейк, розташувавши під одною обкладинкою сучасно-позачасову антиутопію та більш відому «іншогалактичну» сповідь  знаної української письменниці – «Інопланетянку».

Лілу після тебе, очерет після Лілу, або Крамничка фантомів

Це – неначе заходити у невеличку затишну крамничку, де поруч із звичними предметами розташувалися прозорі маски, гіпсові й порцелянові лялечки, котрі несподівано можуть виявитися здатними до того, щоб говорити. Це дуже химерна крамничка. Вона називається «Лілу після тебе», її якось відкрила Катерина Бабкіна.

Хімічний склад «Речовин» Олега Романенка, або Лірика «без презерватива»

Світ складається з маленьких людинок, маленькі людинки - з води, вода - це органіка. Еритроцити, фагоцити, кістки, мозок, шкіра, волосся... стоп. Візьміть цей напівабсурдний перелік, додайте до нього трохи психологізму, дещицю злої іронії, вкиньте нерозчинні кавалки болю й наділіть суміш властивостями літер на папері та твердою палітуркою. Результат досліду називатиметься «Речовини», а провів його Олег Романенко.

«Душа ріки»: лазарет, у який треба зважитися потрапити

У просторі між мулом та течією, у залізній ложці з істерикою у спальному вагоні, у тому проміжку між четвертим та п’ятим хребцями у грудях людини – у всьому тому, напевне, мусить бути душа. Принаймні, на шість оповідань та дві повісті, що зустрілися під одною обкладинкою книги Олександра Денисенка «Душа ріки», душ, душевних проявів та їхніх різнопланових обгорток цілком вистачає.

«Оленіум» – логічний абсурд Ірен Роздобудько, або дещо про особливості політичного непотребу